площа -1 800 кв.км
Район межує з Румунією та Івано-Франківською областю.
Населення Тячівського району складає 173 тис.чол
Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Тячівщини є вершина Братківська, що підіймається на 1788 метр. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Тиса, Теребля та Тересва. На території району знаходяться загатні Тереблянські озера, антропогенні Солотвинські озера. До того ж на Тячівщині знаходяться чимало високих гір та хребтів нашого краю: Странжул - 1630, Гропа - 1494, Угорська - 1294, а також перевал Легіонів - 1 110 м. Між гірськими вершинами знаходиться улоговина: Усть-Чорнянська. Великі таємниці природи ще дотепер зберігають печери Тячівщини: солянi (Солотвинські копальні), карстовi (Камяні ворота, Діравий камінь, Ведмеже ікло, Прозорих стін, Білих стін, Романія, Вів, Чурь, Княгиня, Дружба, Гребінь, Перлина, Синаторій, Чертіж, Молочний камінь, Термокса мала).
Загалом на території району проживають представники рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, румуни, німці, угорці, росіяни, роми.
В районі знаходяться унікальні дерев'яні церкви у селах Діброва, Нересниця, Колодне та оригінальний музей солекопів у селищі Солотвино, до того ж саме у цьому селищі народився відомий світовий медіа-магнат Роберт Максвелл.
Cаме на Тячівщині знайдено одні з найдавніших знахідок Закарпаття які відносяться до кам'яного віку, зокрема стоянка древніх людей у печері Молочний камiнь та поблизу села Діброва. А ось вже у наш час археологи знайшли римські монети-динарiї та залишки римської солекопальнi в Солотвинi. Це свідчить про те що наш край входив у безпосередню контактну зону з Римською імперією.
Hайбільш снігове місце України - Руська Мокра. В середньому стійкий сніговий покрив лежить тут протягом 116 днів у році. А ось найглибша лікувальна установа в Україні знаходиться в Солотвині. На глибині 300 метрів у соляних печерах розташовано алергологічну клініку.
Поблизу села Нересниця знаходиться невеликий присілок, який розташувався на березі озера Солене. Невеличке озерце відразу вражає тих, хто побачив його вперше. Адже його і відразу не побачиш, а вже коли зупинишся на його берегах, схованих високими пагорбами, то застигаєш від таємничої краси. І це не все - справжні таємниці чекають попереду, коли дізнаєшся про те, що гірське озеро наполовину прісне ( зверху) і наполовину солене (знизу). Легенда стверджує, що колись тут була невелика соляна шахта, де добували цю важливу сировину, зверху над шахтою стояла деревяна церква. І ось через роки, коли шахту вже давно закинули і забули про неї, сталося стихійне лихо. Невеличкий потічок після великої бурі так розлився, що затопив шахту і підмив її опори. Після цього грунт осів, а разом з ним і церква, на досить значну глибину, куди стрімко залилася вода. Так і утворилося озеро Солене. Як стверджують старожили, якщо ввечері уважно прислухатися, то можна почути мелодію церковних дзвонів по яким б'ють підводні течії озера.
Якщо їхати з Ужгорода до древнього міста Тячів, то поблизу поворота на селище Руське Поле можна побачити досить незвичну за своїми формами гору. Вона ніби не має нічого спільного з гірськими масивами які скупчилися поруч, а її форма занадто правильна як для вулканічної гори, до того ж рослинність на самій вершині цього невеликого пагорбу надзвичайно бідна. З приводу легендарного походження самої гори було і є чимало суперечок між істориками, археологами, геологами. Згідно легенди саме на цьому місці зупинилися кочові племена з далекої Азії, аби поховати свого померлого в дорозі вождя. І за традицією кожен воїн кинув жменю землі на могилу свого провідника. Звичайно тепер важко уявити собі ту кількість війська, аби сформувалася така гора, але легенда залишається легендою.
Тячівський район відомий своїми історичними та архітектурними пам'ятками. Лісисті та малолюдні зелені гори Карпати були ідеальним місцем для побудови на їх території численних монастирів. Цим і скористалися перші монахи-християни, які прибули у наш край разом з учнями Кирила і Мефодія. Пізніше місцеві феодали усіляко підтримували розвиток монастирів, оскільки саме з ними був повязаний розвиток освіти і культури у цій важкодоступній місцевості. Так, наприклад, у 1558 році посли російського царя Iвана IV Грозного, повертаючись iз Константинополя, зупинилися в Угольському монастирi, де жило тодi 330 монахiв. Тут вони вперше спробували мінеральну воду із трьох різних джерел: одне було з квасною водою, друге з грушевою(солодкою), третє - сильно солоне. А після цього написали грамоту з повідомленням про це особисто першому російському царю. Насьогодні це найстаріший за віком діючий монастир на Закарпатті, йому вже виповнилося понад 1100 років. Але якщо в середньовічні часи це був чоловічий монастир, то тепер він став жіночим. До речі, вже не є таємницею те, що у стародавньому Грушівському монастирі працювала друкарня. На сьогодні на Тячівщині діє кілька монастирів: Угольський (жiночий, православний), Чумалiвський (жiночий, православний), Бедевлянський (чоловічий, православний).
На території Тячівщини розташований Широколужанський та Угольський масиви Карпатського заповідника, а також кілька унікальних заказників, де охороняються унікальні рослини та тварини Карпат. А на території селища Буштино знаходиться парк ХVІІІ століття.